10

Категория: Страничка клиентов
Создано 05.02.2013 11:33

я люблюЗа порадою дуже близької людини вирішила погуляти по Хрещатику. Але не в звичайний сонячний і теплий день, а саме того дня, коли вже осінь вступила у права повноцінної хазяйки. Так, це був непогожий день, а сумний і дощовий. Але дощ був не сильним, а таким дрібним і набридливим, неприємно гуляти під таким дощем. Якщо врахувати, що я була сама і нікуди не поспішала, то навіть дощ не міг зіпсувати мені настрій. Правда, псувати було нічого...


Хрещатик, як виявилось, дуже сумна вулиця. Можливо, там ходять пари закоханих, а також заклопотаних людей і всі неодмінно кудись поспішають. Метушня. Я без зайвого поспіху йшла вулицею і розглядала всі вітрини, всі будинки, людей, всю картину загалом. Сумно. Дощ нахабно осідав на мій одяг і на моє обличчя. Не люблю. Люблю літній дощ. Люблю цілуватись і танцювати під літнім дощем або вечірнім літнім дощем. Він надзвичайно теплий і ніжний. Він з особливою ласкою і ніжністю обіймає тебе, і ні в якому разі не падає на твоє беззахисне тіло боляче чи грубо. Літній теплий дощ повільними краплями котиться спочатку по твоєму обличчю, а потім так само ніжно сповзає по твоєму тілу. А цей сірий нахабний дрібний дощик падав на мої вії і навіть дозволу не питав.
Повільна хода і люди навкруги змушують мимоволі задумуватись над життям. Над моїм життям в принципі і задумуватись нічого. Життя як життя. Сіре і буденне. Я намагаюсь його змінити, проте поки не зробила жодного вирішального кроку. Може, мені потрібний додатковий поштовх зі сторони? Слабкодуха, може хтось сказати.
А з іншого боку, це був незвичайний день. Ні, починався він так само як і всі попередні 2 місяці. Так само – значить нічого яскравого. Без букету квітів або хоча б однієї квіточки, без поцілунку коханого, без романтичного сніданку на двох і без поцілунку на прощання і без побажання вдалого робочого дня. А просто почався і все. Поїздка до Києва, прогулянка під дощиком і зустріч з Ним. Я навіть не підозрювала, що день, а точніше вечір може бути саме таким.
Головне, не замріятись і не фантазувати про якесь непевне майбутнє. Мені подобаються його погляди. Я не можу розшифрувати, що вони означають. Якщо почну щось вигадувати, то можна до такого додуматись. Він повертає голову, дивиться на мене пристально, дивиться мені в очі і посміхається, посміхається очима, підморгує і нічого не говорить, просто дивиться. Що, по-вашому, це може означати. Я зовсім не знаю людину. Я не знаю, що він любить, що йому подобається, що його нервує і виводить з рівноваги. Я не вмію читати по обличчям чи по очам. Я надаю перевагу словам, вони зрозуміліші.
Так було і цього вечора. Він поглянув, хоча і розмовляв з дівчатами, посміхнувся. Я не можу нічого з собою зробити. Я навіть не можу сказати точно, чи закохуюсь я, чи все придумала собі. Вигадала собі цю закоханість, бо дуже хочу аби зі мною це трапилось.
До метро ми йшли всі разом. Він, як завжди, запитав:
- Ну, що з тобою поїхати?
- Не варто мене так лякати – як відрізала я
Знову були якісь жарти, ти говорив, що я пошлячка, а я стверджувала, що це ти такий. Потім розмова торкнулась серйозної теми роботи. Ти порадив мені моніторити сайт твоє компанії, бо там має звільнитись вакансія. Невже, ти переживаєш за мене? Мені в той момент так захотілось побути слабкою і розповісти тобі все, що я почуваю, у якому відчаї я знаходжусь, але я втрималась. Навіщо це все тобі знати. Зайшли в метро, тобі на наступній виходити. Ви троє щось обговорювали, а я мовчки стояла. Твоя станція. Я мовчу, хоча готова до того, що ти вийдеш в останню мить, але:
- Двері зачиняються. Наступна станція...
Ти поглянув на мене, а я почала посміхатись.
- Нічого, зараз з Майдану повернешся – заспокоювала я тебе.
- Я їду з нею – хвалився ти іншим і показував на мене.
Наша станція, виходимо разом, йдемо і про щось говоримо, але як завжди в несерйозному тоні. Я думаю, що це твоя захисна реакція. Ти жартома говориш про серйозні речі, і це за твоїм задумом повинно сприйматись нібито не всерйоз, а насправді це серйозно і це правда. Я сама так роблю. Я з гумором говорю про те, що я справді робила, а всі оточуючі думають, що я так жартую. Навіть мої близькі люди і друзі так все сприймають. Але твоя поведінка з іншими дівчатами мене не те, що бентежить, а навіть слова не підберу. Твоя лінія поведінки «подружки» - це не нормально, особисто для мене.
Коли ми були вдвох, ти сказав:
- Ще трохи і ти мене полюбиш
От як я маю сприймати ці слова. Є звичайно два варіанти
1) Пропустити повз. Це абсолютно нормальна твоя поведінка. І ці слова нічого не означають. Просто я так себе поводжу, що твої жарти мені нестерпні і мені іноді нічим крити твої слова. Хоча насправді твої жарти з натяком неоднозначним і ти це знаєш, але пошлячкою робиш мене, бо я вголос озвучую приховані бажання. Не буду більше так робити. Перестану коментувати твої жарти.
2) Сприйняти серйозно. І що? Жити надією на зустріч, на твій погляд, на твою посмішку, на наші спільні поїздки. Що далі. Це взагалі не варіант.
Тому працюємо над першим варіантом.
Всі твої фрази мають двозначні натяки. Ні, не на пошлість, а просто на щось іще. Знаю, не повинна вішатись тобі на шию. Вже таку помилку я зробила. Ти сказав, що я цілий день набивалась тобі у дружини, тому тепер треба поводити себе стримано. Я думаю така поведінка взагалі ні до чого не приведе.
- Мені подобається в тобі те, що ти все розумієш – сказав ти, коли ми обговорювали твою ділову зустріч о дев'ятій годині вечора.
Зрозуміло, що ми обоє мали на увазі. Тобі так само хочеться, як і мені. Ти втомився. Не відкриваєш серце, не довіряєш людям, але так хочеться ніжності і ласки.
Ти думаєш, ти мене бісиш. Але це не так. Після твого чергового жарту сказав:
- Дома грушу боксерську будеш боксувати, щоб злість зігнати
- Навіщо ж мені груша, якщо ти в мене є – сказала і як завжди не подумала
- Дуже голосно сказано – а що злякався, чи що (це вже я думала)
Я до сих пір не знаю скільки тобі років, думаю ти на 2-3 роки старший за мене, а може і більше. Не знаю. Мене це не дуже цікавить. Я хочу пізнати тебе, а ти не відкриваєшся. Думаю, це була наша остання поїздка. Ти перевіряв, а я не одразу зрозуміла. Я наївна дівчинка. Легко довіряю людям. Я дійсно як відкрита книга. Мене легко поранити. Я це розумію, але не маю ніякої захисної броні чи маски. Прикриваюсь жартами і сміливими словами. Мені подобається з тобою спілкуватись. Невимушено, я не повинна прикидатись, хоча іноді так і роблю. Хлопці не люблять розумних. Хоча недавно ти мені сказав, що любиш саме розумних дівчат. Як на це реагувати? Прийняти до розгляду і бути самою собою. Я така нікому не подобаюсь. Вискочка. Хоча на наших уроках я поводжу себе тихіше води, нижче трави. За 15 років навчання я зрозуміла всю велич ненависті однокласників та одногрупників до мене саме через надмірну зарозумілість та впевненість у знаннях. А от життя я так і не пізнала(((
Ти не цілуєшся з Нею на прощання, коли я поруч, хоча раніше ви всі втрьох цілувались. А що зараз трапилось. З однією ти цілуєшся, а з іншою, коли ми втрьох – ні. Мене соромишся? Я не ревнуватиму. Дій. Я хочу, щоб ти тільки мене цілував і не тільки на прощання. Ми не цілуємось на прощання. Ми не знали як попрощатись останнього разу. Я впевнена, що ти не хотів йти, а як я не хотіла. Ми говорили про близькість, вірніше про випадкову ніч. Але знову ж таки в абсолютно несерйозному тоні. Думаю, ти не скоро заговориш серйозно і про серйозні речі. Боїшся, що знову серце розіб'ється?
Ти їдеш на цілий тиждень відпочивати. Я не побачу тебе цілих десять днів. Що мені робити? Я не хочу, щоб ти мені наснився. Я хочу все відчути насправді. Ні, ми не сходимось за характерами, ми зовсім різні, хоча чимось і схожі, але ми думаємо однаково і хочемо одного і того ж. КОХАННЯ. Тепла і ласки. Звичайно, я не телепат і з впевненістю не буду цього про тебе заявляти. Починаю вірити в неможливе і в силу навіювання та переконання. Хочу і буду з тобою!!!

www.38i.ru

работа в одессе