Ожидание

ожидание

 Сторінку часто обновляю,

тебе в он-лайн завжди шукаю.
Радію просто, як дитя,
коли з'являється вона,
пишу й не можу зупинитись,
так хочу поруч з нею опинитись,
обняти міцно і сказать:
тебе не буду відпускать!

Сонечко, я як і обіцяв, вирішив написати тобі, бо мене мучить біль в душі від того що я не знаю. Я пам'ятаю як ми познайомились, як подовгу спілкувались, як перший раз зустрілись, як ти посміхалась, як ти розглядала мене, а я тебе, мені було дуже приємно, легко і зрозуміло, я одразу ж подумав: «все! це вона - та, яку ти шукав!» Коли ми прощались був поцілунок, якій розтопив в моїй душі лід, у мене зостались всі твої повідомлення. Коли ти писала їх мені, я був настільки радий що подовгу не міг заснути, все думав про тебе, а тобі говорив, що спав добре.
Ти мені дуже подобаєшся, коли тебе довго нема , тобто не чую, або не бачу, починаю сумувати, дзвоню тобі, відриваю від роботи , щоб тільки тебе почути.
Але все змінилося дуже швидко, мені здалося щось сталося, не можу навіть уявити що.
Коли ми були на катку, я хотів ще тоді тобі сказати наскільки ти подобаєшся мені, але ми говорили і щось сміялись, я подумав тобі скажу: «Сонечко, ти мені дуже подобаєшся!», але боявся однієї реакції – твого сміху або нерозуміння, тому вирішив нічого не говорить. А самому було дивно, чому я не можу сказати це у очі, потім був сором і я задавав це питання весь час, чому ну чому я нічого їй не сказав, я ж її так люблю і так скучаю.
Потім почались вірші, тому що для мене з'явився сенс існувати, жити і кохати.
Ти навіть не уявляєш скільки разів, мені хотілось тебе обняти, цілувати і не відпускати. Ти приходиш на пари, а в мене ейфорія, щастя, радість, хочеться танцювати, а себе весь час ловлю на тому, що шукаю де ти сидиш, але сумую ,коли ти йдеш, а мені хочеться тебе провести, приголубити, побачити твою посмішку, заглянути у твої жовті очі...
Ти приходиш на пари , я бачу щось не те , питаю в тебе кажеш проблеми в тебе, а мені так хочеться тобі допомогти, себе стримую, щоб тебе не обняти , потім вчорашній вечір ревнощів, сам собі потім говорю: що ж ти пишеш, яке ти право маєш її ревнувати, коли сам не міг навіть зізнатися дівчині про свої почуття.
Сьогодні біг за тобою, а ти сіла в машину. Я застив, все обірвалось. Сказати і слова не можу. Боляче і незрозуміло. Сонечко , я не знаю може в тебе хтось є, була така думка. Чому тоді ти не напишеш або не скажеш? Якщо нема, тоді я хочу спитати тебе, чи потрібне тобі таке чудо як я?
Я нікуди не поспішаю, нічого не прошу, і навіть зроблю вигляд, що цієї розмови не було, я дуже радий, що тобі відкрився. Я не перестану дивитись тобі в очі, радіти тобі. Я тільки прошу не відкидай мене, я не хочу тебе втрачати, для мене ти – Сонечко, яке світить мені і якому я радію.

В.